Ty pryjihavдо бабці в село, ти ще малий пиздюк. Скрізь запахи і звуки тварин, все зелене, метелики і пташки, кульбаби і безліч польових квітів. Ти всюди пхаєш свого носа: ловиш кур, потім тікаєш від півня; респектуєш коту за те що він місцевий ватажок, з острахом обходиш гігантських (у порівнянні з тобою) корів, і нарешті зустрічаєш Цапа – рогатого, з горизонтальними зіницями. Цап крутий, вирішуєш ти.

Вранці тебе забирають допомагати дорослим на жнивах, але не дають ані косу, ані серпа, то ти просто тиняєшся до обіду. На обід маєш хліб зі шматом сала, часником і цибулею, огірок з помідорою. Дорослі зібрали останнього снопа, ти допомагав як міг (тобто тікав при першій нагоді пиздити палкою бурʼяни), ввечері святкують обжинки. Співають і танцюють, танцюють, танцюють.

Ти втомився і заснув не зважаючи на галас, а над головою сяє молочно-чорна безодня, мерехтять зорі і поміж них – магічне Сузірʼя Волопаса.